Відгук на книгу Тані Малярчук "Забуття". В'ячеслав Липинський
«Липинський - незвичайна людина. Він вражає не лише своєю ерудованістю, категоричністю і принциповістю. Цікавим є й те, що Липинський - поляк за походженням, і, борючись за ідеї українства, він тим самим розчарував свою родину і перекрив собі шлях до чудової кар'єри. Власне, пік його політичного росту припав на 1918 рік, коли у період гетьманату він став послом від України в Австрії. Липинський не вірив в демократію на той час, він був прихильником монархії. Розумів, що для легітимізації Української Державності потрібен ґрунт і вбачав його у продовженні Гетьманату». Таня Малярчук.
Звичайно, що книга "Забуття" - художній твір, який не претендує на повноправний історичний документ, але мені було цікаво читати роман, спостерігати, уявляти деякі моменти з життя славетного історика, вихідця з польської шляхетної родини, який все своє життя вважав себе українцем: "Я вважаю себе українцем... - Який же ти українець?! Ти поляк, синку! Всі ми поляки від діда-прадіда!"
Книга подається авторкою у нелінійному форматі: сучасність перемежується з фрагментами життя країни у різні періоди історії - 1903 - 1930, 2000, 2011, 2016 роки...
У романі декілька сюжетних ліній: одна з яких - світосприйняття головної героїні, сучасної жінки, яка досліджує минуле (за допомогою старих газет) і таким чином намагається знайти свій власний шлях, виринути із забуття, доторкнутися до подій нашої історії. І недарма вона багато сторінок присвячує саме В'ячеславу Липинському та його оточенню, українцям, які були вимушені (під тиском більшовиків) виїхати за кордон, але всією душею і серцем були з українським народом - це друга сюжетна лінія роману. Через ці старі газети авторка знайомить нас зі сторінками життя і діяльності В'ячеслава (Вацлава) Казимировича Липинського:
"Я зібрала три дочки перетину наших життів: дві у просторі й одну в часі. Все, що могла, більше просто немає. Ось перша: якось він провів кілька днів у моєму рідному місті. Саме закінчилася війна. Він був посланником Української держави, мав там важливу зустріч... Наші життя один раз перетнулися й у часі. Ми народилися в один день, обоє - 17 квітня. Тільки він рівно на сто років раніше."
Легкий стиль написання, цікаві факти з життя історика, цитати з газет того часу, дуже тонке відчуття авторкою головного героя і якийсь такий оголений нерв жінки (головної героїні), що зіставляє своє сучасне з минулим...
Я поступово занурювалась в оповідь, відкривала для себе сторінки особистого життя і драми Липинського - його одруження з Казимирою, народження донечки Єви, нещасливе подружнє життя: "Одним Бог дає родинне щастя, іншим - ні. Мені не дав", хвороба легенів; дізнавалася про коло спілкування історика (І.Франко, Є. Чикаленко, Б. Лепкий, В. Доманицький та інші), переїзд на дядьків хутір, будівництво власної оселі в Русалівських Чагарах, участь у Першій світовій війні:
"Почуваю себе краплиною великого потоку, - говорилося у листі до Єфремова, кореспондента вже закритої газети "Рада", - іду разом з міліонами синів нашого народу і вірю, що кров наша не пропаде марно. З цієї крові виросте краща доля для України, інакше пережити страшний кошмар, що робиться тепер, не було б у людській силі".
Дивувалася силі духу Липинського, його працелюбності, особливо, коли він був вже дуже хворим, але наполегливо писав, диктував свої статті помічникові Ципріяновичу, знаходячись у Відні.
Насправді багато сенсів закладено у цю щемку оповідь. Це книга про історичну спадщину нашого народу, про багатьох забутих... яких ми не повинні забувати. Алегорією тут виступає такий собі синій кит, який все поглинає:
"Дзвінкий голос Єви розійшовся по кімнаті луною. Я чую його дуже добре, а також, як гігантський синій кит плескає хвостом об морське плесо десь зовсім неподалік. Уже скоро він розкриє свою пащу і почне засмоктувати все і всіх: Липинського, Єву, Ципріяновича, Фін Юлі, зачаєних у курнику орпінгтонів, домик у Бадеггу, який за заповітом відійшов у користування секретареві і домогосподарці до їхньої смерті невідомо коли, листи і нотатки, які не можна буде публікувати раніше, ніж через 10 років, але й тоді ніхто особливо не публікуватимемо, все, за що Липинський боровся і що програв, його біль і його ненависть, його тіло, його спогади, його Україну, все побачене і відчуте, всі його хвороби".
"Газета "Свобода" у червні 31-го надрукує чорними літерами на першій шпальті рядок: "Умер В'ячеслав Липинський", - щоб колись пізніше я його прочитала і не знала, про кого йдеться. Аж тоді час переможе мене. Синій кит закриє свою пащу і попливе далі.
Гігантський синій кит забуття."
Мене також вразила й особиста щемка родинна історія головної героїні: голодні роки 1932-1933, коли її бабуся Соня повернувшись до батьківської домівки, дізналася, що будинок зайняли члени комуністичної партії. Не можу не привести цитату:
"Чоловік у робі відрізав їй півбуханки білого батона і випровадив надвір. Здається, навіть погладив по голівці. Здається, йому справді було її шкода. Силачка (Соня) разок відкусила, а решту скарбу заховала в пазуху. Йшла кудись, не знала куди, але опинилася на цвинтарі, де була могила її матері. Тої, яка дуже добре співала і померла, коли бабі Соні виповнилося вісім місяців. За одними розповідями, могилу вкривала могильна плита, за іншими - нічого, просто насип голої землі і залізний хрест. Неподалік санітарна служба копала велику яму, в яку скидали зібраних по околицях померлих від голоду.
Баба Соня лягла на плиту (чи голу землю) долілиць і, здіється, дуже сильно кричала. Її не чіпали, бо той, хто ще мав силу кричати, санітарів не цікавив. Баба Соня кричала так, що назавжди зірвала собі голос, який мусив бути таким самим гарним, як і материн. Відтоді вона говорила тихо, майже нечутно, швидше хрипіла, як старі дерев'яні двері.Малою я боялася її голосу".
У цій книзі для мене все незвичайне і цікаве - і сюжет (переплетіння подій різних років), і те, як авторка розповідає про самого Липинського (через старі газети), і доля самої головної героїні, яка намагається знайти свою ідентичність через трагічні сторінки нашої історії. Думаю, що книга актуальна й саме в цей непростий для нас час, коли ворог в обличчі росії намагається знищити нашу країну і нашу ідентичність. Кожен може знайти щось корисне, пізнавальне, цікаве, доторкнувшись до сторінок "Забуття", а втім, й до життя одного з найкращих українців В'ячеслава Липинського.
Дякую всім за увагу! Віримо в Перемогу України й наших героїчних захисників. Миру і добра. Все буде Україна!
P.S. Хочу поділитися цікавою статтею до 140-річчя В. К. Липинського - "Історик і політичний діяч В'ячеслав Липинський", автор Петро Кралюк.
Коментарі
Дописати коментар