Велетень духу і лицар свободи. Василь Стефаник

травня 12, 2016

"Страшно сильно пишете Ви.

Так,якби-сте витесували потужною

рукою пам’ятник для свого народу…

Гірка,пориваюча,закривавлена поезія

Ваша…котру не можна забути. "

О.Кобилянська

14 травня виповнюється 145 років від дня народження

Василя Стефаника

Віртуальна виставка бібліотеки:

Стефа́ник Васи́ль Семе́нович (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Галичини. Зять священика УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака.

Творчість Василя Стефаника ввійшла в золотий фонд української літератури. Сучасники високо цінили його твори, називаючи В. Стефаника співцем селянської душі і володарем дум селянських.

Початок літературної діяльності Стефаника припадає на 90-ті роки ХІХ ст. Період 1897-1901 років був розквітом його літературною таланту, напруженої письменницької праці.

У 1899 році в Чернівцях вийшла перша збірка новел Стефаника «Синя книжечка».

В 1900 році у Львові - друга збірка «Камінний хрест», в 1901 - третя збірка «Дорога».

До четвертої книжки Стефаника «Моє слово» (1909) увійшли всі новели збірок та дві нові - «Моє слово», «Суд».

Після цього у літературній діяльності Василя Семеновича настає перерва аж до 1916 р.

Він пише новели антивоєнного спрямування «Марія», «Дівоча пригода». У 1926 році виходить збірка новел «Земля», куди увійшли нові твори на злободенні теми. А наступного року прогресивна громадськість Західної України відзначає 30-річчя літературної діяльності В. Стефаника.

В останні роки життя письменник тяжко хворіє. Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 р. у селі Русові, де й похований.

Велику роль у творчому житті В. Стефаника відіграв Іван Франко, якого він називав своїм учителем. Стефаник підкреслював, що Великий Каменяр допоміг йому усвідомити важливу суспільну роль літератури в житті народу.

В. Стефаник написав 60 новел та оповідань. Наслідуючи тогочасну модерністську літературу, він «створив собі свій світ». Однією з особливостей стилю Стефаника є надзвичайна стислість, лаконізм та глибокий ліризм. Його новели не обтяжені описом побуту, зовнішніх умов. Головна увага зосереджується на відтворенні психологічних переживань героїв, викликаних трагічними подіями в їхньому житті.

Герої новел Стефаника вміють, затамувавши в грудях пекучий біль утрати, любити, сподіватися, залишатися завжди людьми («Марія», «Сини», «Вовчиця», «Мати»).

Василь Стефаник жив болями своїх героїв, відчував їх серце. Його новели по-новому відкрили душу селянина, його думки і прагнення.

Увічнення пам'яті

Пам'ятник Василеві Стефаникові у Львові на вулиці Стефаника перед входом до Національної бібліотеки імені Стефаника

Пам'ятник Василеві Стефанику в Івано-Франківську на подвір'ї Прикарпатського університету по вулиці Шевченка

Ім'я Василя Стефаника мають:

Прикарпатський національний університет

Національна бібліотека у Львові

Публічна бібліотека у Києві

Вулиці у Львові, Тернополі, Коломиї, Стрию, Снятині

Коломийська спеціалізована школа І-ІІІ ст. ім. В. Стефаника

Снятинська ЗОШ І-ІІІ ст. ім. В. Стефаника у м. Снятині

Львівська СЗШ № 22

Премія в галузі літератури і мистецтва — найвища в Івано-Франківській області відзнака, яку присуджує Івано-Франківська обласна державна адміністрація місцевим авторам.

Василеві Стефанику споруджено пам'ятники:

у Львові на вулиці Стефаника перед входом до Національної бібліотеки імені Стефаника
в Івано-Франківську на подвір'ї Прикарпатського національного університету на вулиці Шевченка
у селі Русові
у місті Едмонтон (Канада)
у місті Снятині
у селі Ясенові Бродівського району на Львівщині

Використано матерали сайту: http://www.oblosvita.kiev.ua/3206/vasil-stefanik-literaturnij-portret/ і Вікіпедії.