воскресенье, 31 января 2016 г.

четверг, 28 января 2016 г.

"Чтобы озарять светом других, нужно носить солнце в себе", - Ромен Роллан


Доброго дня, наші любі читачі!

Сьогодні ми поговоримо про  Ромен Роллана,
французького письменника, 
150-річчя від дня народження якого
відзначається 29 січня і запросимо
вас переглянути наші роботи, присвячені саме йому.

Ромен Роллан  - відомий французький письменник,
драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури (1915),
музикознавець, мистецтвознавець, театрознавець.
Дослідженням творчості Роллана в Україні 
займалися С. Родзевич і О.П. Гуля.


Цікаві відомості про письменника

  • В 20-і роки Ромена Роллана неофіційно називали "совістю Європи", зараз же його сприймають неоднозначно. Це типова для епохи доля. Він одержав прекрасну освіту, займався історією й теорією італійської музики, зробив наукову кар'єру в області гуманітарних наук. 
  • Першим художнім твором, що вийшов у пресі була трагедія «Святий Людовик» - початкова ланка драматичного циклу «Трагедії віри», до якого також належать «Аерт» і «Настане час».
  •  Під час Першої світової війни Ролан - активний учасник європейських пацифістських організацій, що публікує безліч антивоєнних статей, які вийшли у збірниках «Над сутичкою» і «Предтечі». 
  • У 1915 р Роллан був удостоєний звання лауреата Нобелівської премії з літератури «за високий ідеалізм літературних творів, за співчуття і любов до істини».
  • Ролан активно листувався з Львом Толстим, вітав Лютневу революцію і схвально ставився до Жовтневої революції в Росії 1917 року. 
  • Вже з 1920-х років спілкувався з Максимом Горьким, приїжджав на запрошення до Москви, де мав бесіди зі Сталіним (1935). Серед інших його кореспондентів були Ейнштейн, Швейцер, Фрейд. 
  • У роки війни жив в окупованому Везле, продовжуючи літературну діяльність, де і помер від туберкульозу 30 грудня 1944р.
  • Визнання Ромен Роллан отримав на рубежі XIX і XX століть, після публікації та постановки циклу його п'єс, присвячених подіям Великої французької революції: «Вовки», «Торжество розуму», «Дантон», «Чотирнадцяте липня». 
  • Найбільш відомий твір - роман «Жан-Крістоф», що складається з 10 книг. Цей роман приніс автору світову славу і переведений на десятки мов. Цикл розповідає про кризу німецького музичного генія Жан-Крістофа Крафта, прототипом якого стали Бетховен і сам Ролан. Дружба молодого героя з французом символізує «гармонію протилежностей», а більш глобально - мир між державами.

Цитати, цитати....

«Не буває похмурих часів, бувають похмурі люди».

«Прощення вимагає більше мужності, ніж покарання».

«... немає нічого більш інтернаціонального, ніж посередність».

«Жити - означає вмирати кожен день і кожен день битися».

«Найстрашніше в житті - це люди, які представляють собою повне ніщо. Як баласт, скинутий з висоти, їх нестримно тягне вниз; вони неминуче повинні впасти і, падаючи, захоплюють за собою всіх, з ким зв'язала їх доля».

«Щирість настільки ж рідкісний дар, як розум або краса, і несправедливий той, хто вимагає їх від всіх і кожного».

Ще більше цитат: Афоризмы. Ромен Роллан

Використані матеріали: Сьогодні в історії

Запрошуємо всіх бажаючих
до перегляду полиці письменника-ювіляра
Ромена Роллана:
"Крило, що злинуло у височінь Франції".

Книжкову виставку супроводжує віртуальна,
яка познайомить вас як зі сторінками життя видатного
письменника, так і з його творчістю.








Чекаємо на вас у бібліотеці!


вторник, 26 января 2016 г.

Щоденник Анни Франк. Не забути, щоб не повторити


27 січня
Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

Шановні читачі!

Спеціально до цієї дати
ми підготували у читальній залі бібліотеки
книжкову виставку-реквієм:
"Не забути, щоб не повторити"


Головний ацент нашої виставки книга "Щоденник" Анни Франк.

понедельник, 25 января 2016 г.

Сходинками сучасної української літератури: Юрко Покальчук - прозаїк, поет, перекладач, науковець

24 січня українському письменнику
Юрку Покальчуку - виповнилось би
75 років!


Юрко Покальчук - володів 13 мовами,
зокрема, англійською, іспанською, французькою,
перекладач, літературознавець.
Багато подорожував, відвідав 37 країн. Читав лекції у Великій Британії, США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі, Росії. Автор 27 книг. Перша збірка поезій «Химера» надрукована у Луцьку. Свою книгу «Озерний вітер» присвятив Волинському краєві. Книга «Час прекрасний» – український бестселер. Його книга «Те, що на споді» вважається першим  українським еротичним твором. Юрій Покальчук робив велику соціальну справу – понад 20 років опікувався підлітковими колоніями.

Був патріотом, любив Україну, пропагував українську мову і культуру.  Робив все, що міг. У 2010 році, вже після смерті митця, його єдина донька передала 2171 прим. книг  та понад 1600 періодичних видань із особистої бібліотеки. У липні 2015 року брат Юрія Покальчука, відомий громадський діяч, письменник Олег Покальчук надав громадській організації «Озерний вітер» у довгострокову  оренду сімейну садибу по вул. Ковельській, 131 для створення креативного простору для дітей бійців АТО та дітей-переселенців.

 Юркові Покальчуку ми присвятили
тематичну поличку письменника-ювіляра, де можна знайти,
як ранні твори автора, так і сучасні: "Анатомія гріха", "Озерний вітер".






Завітайте до бібліотеки!

Використані матеріали: "Шопена: згадають Юрка Покальчука",


По сторінках періодичних видань

Шановні наші читачі!

Для всіх,
хто цікавиться подіями, які відбуваються
в країні, публікаціями з  фахових
періодичних видань, ми підготували
черговий випуск-дайджест
бібліографічного бюлетеня бібліотеки
"По сторінках періодичних видань",
який і пропонуємо вашій увазі!



пятница, 22 января 2016 г.

Мова Тичини - співучий струмочок


23 січня 2016 року виповнюється 125 років від дня народження Павла Тичини, українського поета, публіциста, перекладача, громадського діяча.


Павло народився у багатодітній родині сільського дячка та вчителя школи, і був сьомою дитиною. Сім’я була бідна, але тут любили читати, співати і малювати. У 9 років Павло стає співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі у Чернігові і навчається у духовному училищі. Побачивши неабиякі музичні здібності хлопця, регент хору доручав йому навчати нотній грамоті новачків. Так майбутній поет навчав нот і майбутнього видатного хорового диригента Григорія Верьовку, з яким потім його не раз зводила доля. І коли в 1923 році Тичина переїздив до Харкова, то свою капелу-студію імені Леонтовича він передав своєму товаришу Грицю...

Світ визнав Тичину завдяки його першим збіркам – “Сонячні кларнети”, “Плуг” і “Замість сонетів і октав”. Українська діаспора робила кроки, щоб представити поета на здобуття Нобелівської премії. Але він відмовився брати участь у конкурсі.

Переломною в творчостi поета вважається збiрка "Чернiгiв", яка означила його перехiд у число "офiцiозних" авторiв, і поезія “Партія веде”. З’явилися народні пародії: “Краще з’їсти кирпичину, ніж учить Павла Тичину”. Та поки виходили друком партійно-витримані книжки, поет паралельно творив свою безсмертну поему-симфонію “Сковорода”.

Василь Стус згодом напише: "Тичина – така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Зеров, Курбас. З однією різницею – їхня фізична смерть не означала смерті духовної – Тичина фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування... по той бік самого себе".

На початку 1970-х років Сергій Гальченко запитав у літературознавця Юрія Шевельова, як він ставиться до раннього і пізнього Тичини. І почув у відповідь: якщо пізній Тичина вмер як поет образу, то він залишився поетом форми.

Українці знають Тичину здебільшого як поета. А це була людина багатогранна. Насамперед, він був Музикант. Недарма вся його поезія настільки мелодійна. Автор “Сонячних кларнетів” сам блискуче грав на кларнеті, диригував хором, записував ноти пісень, збираючи їх від родичів і знайомих по всій Чернігівщині.
“Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху”... – писав Тичина.

До 120-річчя з Дня народження поета Нацбанк видав ювілейну срібну монету. Кажуть, у НБУ боліла голова, як поєднати в одній монеті з двома боками Тичину поета, музиканта і художника. Врешті решт на реверсі зобразили портрет Павла Григоровича за робочим столом на тлі книжкових полиць, а на аверсі розмістили рядки поезії Тичини і малюнок його родинної садиби у Пісках. До 125-річчя пообіцяли відтворити на монеті Тичину-музиканта.

Павло Григорович знав понад 20 мов.

Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Євген Абрамович Баратинський, Олександр Блок, Микола Тихонов, Микола Ушаков, Янка Купала, Якуб Колас, «Давид Сасунський», О. Ованесян, О. Туманян, Акоп Акопян, Iлля Чавчавадзе, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Xристо Ботев, Л. Стоянов та ін.).

 Тичину називали то символістом, то імпресіоністом, то романтиком... Чи зводили характер його поезії до справді притаманної йому панмузичності. Та ось як сказав про молодого генія визначний історик вітчизняної літератури Сергій Єфремов: „Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи... Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю... Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа". Дивовижна ерудиція Тичини, - свій духовний світ він оформив у постійній самоосвітній культурній експансії.

 У спадщині поета, окрім великої кількості поетичних збірок — близько п'ятнадцяти великих поем. Найбільші з них лишились недовершеними, але кожна по-своєму.Велика за обсягом поема-симфонія «Сковорода», над якою автор працював щонайменше двадцять років, — твір теж недописаний (виданий він був уже після смерті автора). В «Сковороді», поемі «Похорон друга» (1942), окремих фрагментах з посмертної збірки «В серці у моїм» (1970) Тичина, не зважаючи на загальну пропагандистську нудотність переважної частини свого післявоєнного поетичного здобутку, засвідчив живучість свого поетичного таланту.

 Помітне місце серед них посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки «Магістралями життя», «В армії великого стратега», посмертно видані «З минулого — в майбутнє», «Читаю, думаю, нотую») і досить об'ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 року «З щоденникових записів» та інші).


Для ознайомлення з іншими джерелами,
сторінками біографії поета, його творами,
відеоматеріалами пропонуємо переглянути
наш інтерактивний плакат:

четверг, 21 января 2016 г.

Незалежна Україна Данила Нарбута

Шановні читачі, 
9 (22)  січня 1916 року народився  Данило Георгійович Нарбут
видатний український художник театру, живописець. 
Син художника-графіка Георгія Нарбута. Народний художник України (1994), лауреат Шевченківської премії (1996). 

До 100-річчя
від дня народження видатного живописця
пропонуємо переглянути віртуальний вернісаж, 
який підготовлено бібліотекою спеціально
до цієї славетної події.




"Світ, створений Данилом Нарбутом, - цілковито український. Все, що український народ на генетичному рівні утримував, - міфи, звичаєвість, обрядовість, вірування, знайшло образне втілення в серіях майстра"  (з "Альбому Данила Нарбута)


Данило Георгійович Нарбут народився в родині художника-графіка Георгія Івановича Нарбута (автора тризуба – Малого гербу України). Коли Георгій Нарбут помер, Данилові було лише 4 роки. Серед вихователів-опікунів були художник-графік, що захоплювався етнографією, Антон Середа і особливо великий митець колорист Федір Кричевський. Від вчителів Данило взяв багато, і все ж обрав свій самобутній шлях театрального декоратора.
Від 14 років Данило Нарбут працював у декоративній майстерні Київського оперного театру, де навчався у Олександра Хвостенко-Хвостова, С. Евенбаха, В. Ленерта.

1933 театр направив Нарбута у Ленінград на 3-річні курси театральних художників при Всеросійській Академії мистецтв.

Від 1935 року працював у Київському театрі опери та балету.

1936 року репресований. Після 2 років ув’язнення на Біломорканалі та звільнення працював у театрах російських міст Єйська та Златоуста.

У 1939 році пішов добровольцем на Фінський фронт. Учасник Другої світової війни. Потрапив в оточення, перебував в окупації.

В основі творчості Данила Нарбута — переважно етнографічні мотиви й українські історичні сюжети. Шевченківську премію художник отримав за портретні серії «Сподвижники Б. Хмельницького», «Гетьмани України», а також за філософсько-історичне полотно «Страшний суд», чуттєві й високохудожні картини «Вибори кошового» та «Покрова Богородиці».

У повоєнні роки оформляв спектаклі у театрах України, від 1961 року — головний художник Івано-Франківського, від 1965-го — Черкаського українських музично-драматичних театрів.

У 1998 році Нарбут Данило Георгійович посмертно нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня «за неоціненний вклад митця у відродження духовності України, визнаний авторитет в сценічно-декоративному мистецтві, вагому культурну спадщину видатного майстра пензля для нащадків багатьох поколінь Черкащини, який був взірцем патріотичного ставлення до рідного міста», ставши при цьому почесним громадянином цього міста.

У Черкаському художньому музеї створено «Нарбутову світлицю», яка не лише знайомить зі зразками творчості митця, а й знайомить з його життєписом. У Черкаському обласному краєзнавчому музеї, на 4 поверсі, виставлено роботи Нарбута з серій «Черкаський базар», «Гетьмани України» та «Квіти України».


"Соборність України - запорука єдності"

Завтра, 22 січня - День Соборності України!


"О, поведи ж нас, лицарський духу,
По вільній стежці життя і руху.
На тихі води,
На ясні зорі.
І в цю велику [страшну] годину
 З’єднай в єдину всю Україну"
                           О.Олесь

День Соборності України - свято , що відзначається щороку в день проголошення возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

 22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал , яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою.
А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель.

Про цю історичну подію ви, шановні читачі,
можете дізнатись із наших матеріалів,
які ми представили на виставці-хроніці у читальній залі:
"Соборність України - запорука єдності" 


На виставці є нові підручники з історії України,
статті з періодичних видань: "Сумщина", "Урядовий кур'єр",
"Український історичний журнал" та інших.
Також представлені і сценарії виховних заходів,
присвячені Дню Соборності.


Завітайте до бібліотеки!

Пропоную звернутись і до корисних інтернет-джерел,
присвячених Дню Соборності:






Вдень соборності та злуки,
З заходу на схід.
Всі візьмемося за руки 
Бо один ми рід...



понедельник, 18 января 2016 г.

Водохресні святки


Дванадцять днів - після Різдва Христового (7 січня)
і до свята Богоявлення (19 січня) - Водохресні святки,
час веселих гулянь і вечірніх посиденьок.

      За традицією цей період уважали початком нового сонячного року, і мав він безліч цікавих ритуалів. Усі вони, так чи інакше, стосувалися завершення річного хліборобського циклу, тому всілякі дійства із зерном (приготування куті у Водохресний Святвечір, засівання, виготовлення дідуха тощо) зовсім не випадкові.

      У давнину в ці дні українці зазвичай вітали одне одного, бажали доброго врожаю, щедрого року, багатства й благоденства в домі господарів. Аби всі побажання здійснилися, існували звичаї, які передавали з покоління в покоління. Цей час був коротким перепочинком у сільських роботах, недовгим періодом відносного достатку в більшості родин і тому супроводжувався масовими народними гуляннями.

     З Різдва й до самого Водохреща в сільській хаті перебував справжній слов'янський родовий знак - дідух. У первинному варіанті це був усього лише перший або останній сніп урожаю (житній, вівсяний або пшеничний). Його зазвичай ставили на покуті, а довкола нього старший син або господар вистилав підлогу снігом і соломою.

    Нині побачити в помешканні такий сніп, певна річ, рідкість. Тепер його часто замінює невеликий букет із колосся, розмаїтих трав і квітів безсмертника.

  Зачерпнемо води з Йордані

     Традицію пірнати на Водохреще в ополонку хоча й шанують усі, підходить вона, на жаль, далеко не всім, а комусь на це просто не вистачає духу. Освячену воду із церкви напевно принесе додому дуже багато хто. А ті ж, у кого є неподалік колодязь, річка, озеро, можуть зачерпнути її водохресної ночі. За давнім повір'ям, у цей час уся вода є освячено. Зберігати воду радять у скляному посуді, накритому зверху серветкою, бажано в прохолодному темному місці. Щоб надати святковому атрибуту особливого значення, цю пляшечку можна прикрасити власноруч, використавши мінімум підручних матеріалів, використовуючи, наприклад, таку техніку, як декупаж.

                                          Дідух власноруч

     Він має три частини ( у кожній по чотири гілочки), які символізують минуле, сьогодення та майбутнє. Колоски й інші рослинні матеріали можна купити в крамниці сувенірів або, що іще краще, використовувати ті, що зберіглися з літа. Спочатку їх треба замочити, щоб не ламалися. Переплітати можна на свій розсуд, головне щоб складові частини були приблизно однаковими. Для скріплення найпростіше скористатися шматочком шпагату. Якщо знайдуться різнобарвні стрічечки для прикрашання, то дідух буде тільки вдячний!

 

понедельник, 11 января 2016 г.

«Джек Лондон – співець сильних та благородних почуттів, яскравих вражень.»

Доброго дня, шановні читачі!

Сьогодні, 12 січня, виповнюється 140 років
від дня народження Джека Лондона (1876-1916),
американського письменника.  

Джек Лондон, 1903 рік

Народився 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. Справжнє ім’я Джон Грифіт Чейні, коли йому було близько восьми місяців, мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, який усиновив маленького Джона Ґрифіта, і майбутній письменник отримав його прізвище.

Дитинство Д. Лондона пройшло в Сан-​Франциско. Він багато читав, уявляючи себе героєм пригодницьких романів. Джек став постійним користувачем місцевої публічної бібліотеки. Він дуже любив читати.

У 1893 році Джек Лондон узяв участь у літературному конкурсі газети «Сан-​Франциско колл». Його нарис «Тайфун біля берегів Японії» зайняв перше місце й приніс авторові перший гонорар.
Джек Лондон усвідомлено вирішує стати письменником. Для цього він займається самоосвітою, складає вступні іспити до Каліфорнійського університету. У 1900 році виходить перша збірка оповідань "Сын волка", потім вже з'являються інші твори письменника.

Джек Лондон став всесвітньовідомим письменником зі своїм особливим стилем, неповторною манерою письма. Він був одним з засновників анімалістичної традиції не тільки в американській, але і у світовій літературі. 

Всі ми знаємо і любимо його твори:

"Белый клык", "Мартин Иден", "Морской волк",
"Любовь к жизни", "Сердца трех", "Маленькая хозяйка большого дома",
"Сын волка", "Зов предков"

В історію світової літератури увійшли ті твори Д. Лондона, що овіяні романтикою, пройняті вірою в торжество розуму і справедливості на Землі.

Популярність письменника не згасла і зараз. За його творами знімають фільми. Незважаючи на те, що помер Джек Лондон 22 листопада 1916 року, він до цих пір залишається улюбленим письменником мільйонів читачів в усьому світі.


Пропоную пригадати цитати з відомих всім нам з дитинства,
творів Джека Лондона "Белый клык", "Морской волк", "Мартин Иден":

Если ваше изложение неинтересно — это потому, что неинтересна ваша мысль; если оно ограничено, то это потому, что ограничены вы сами.
 Жизнь не имеет никакой цены, кроме той, какую она сама себе придает. И, конечно, она себя переоценивает, так как неизбежно пристрастна к себе 

Кто боится порки, тот все равно что выпорот.

Я порой ловлю себя на желании быть слепым к фактам жизни и жить иллюзиями и вымыслами. Они лживы, насквозь лживы, они противоречат здравому смыслу. И, несмотря не это, мой разум подсказывает мне, что высшее наслаждение в том и состоит, чтобы мечтать и жить иллюзиями, хоть они и лживы. А ведь в конце-то концов наслаждение — единственная наша награда в жизни. Не будь наслаждения — не стоило бы и жить. Взять на себя труд жить и ничего от жизни не получать — да это же хуже, чем быть трупом. Кто больше наслаждается, тот и живет полнее, а вас все ваши вымыслы и фантазии огорчают меньше, а тешат больше, чем меня — мои факты.

Голод и ярость обычно сопутствуют друг другу.

Стремиться к чему-нибудь — значит обладать, обладать — значит пресытиться.

Кость, брошенная собаке, не есть милосердие; милосердие: это кость, поделенная с собакой, когда ты голоден не меньше ее.

С особенной яростью и жестокостью Северная глушь ломает упорство человека, потому что человек — самое мятежное существо в мире, потому что человек всегда восстает против ее воли, согласно которой всякое движение в конце концов должно прекратиться.

Жизнь всегда даёт человеку меньше, чем он от неё требует

Бывало ли такое, чтобы две молчаливые души, такие непохожие, так подошли друг другу? Конечно, мы часто чувствуем одинаково, но даже когда мы ощущаем что-то по-разному, мы все таки понимаем друг друга, хоть у нас нет общего языка. Нам не нужны слова, произнесенные вслух. Мы для этого слишком непонятны и загадочны.

Пусть лучше я буду ярчайшим метеором, чем вечной, но сонной планетой...

Красота — абсолютна. Человеческая жизнь, вся жизнь покоряется красоте. Красота уже существовала во Вселенной до человека. Красота останется во Вселенной, когда человек погибнет, но не наоборот. Красота не зависит от ничтожного человека, барахтающегося в грязи.

Корисно і цікаво про Джека Лондона:

воскресенье, 10 января 2016 г.

А ви це читали?


Доброго дня, мої любі читачі!

Я працюю в бібліотеці коледжу, тому, звісно,
мене оточують саме навчальні видання. 
Але ж хочеться читати й сучасну українську і 
світову літературу ( у нашому фонді, в основному,
класика).
Приятелюю з міськими бібліотеками:
міською ЦБС ім. Т.Г.Шевченка, СОУНБ, купую художню
літературу в книжкових магазинах, перебуваю у "Книжковому
клубі".
Нещодавно прочитала, що Агата Крісті щороку читала
200 книжок (до речі, посилання на статтю: "Как я могу прочитать больше книг?"),
Марк Цукерберг через два тижні отримує нову книгу,
ще є багато різних прикладів.
А я читаю не для швидкості, а для душі. Хоча стаття, як на мене,
дуже цікава: одна з порад: заповніть нудні періоди свого життя 
читанням і ви не витратите їх задарма!
Зовсім нещодавно відкрила для себе
Олену Печорну, Мілу Іванцову, Дару Корній.
Гарне читання холодними зимовими вечорами.
Ось мої останні прочитані книги, можливо, сподобаються і вам.

Міла Іванцова "Ключі від ліфта" - "кожен
побачить в романі щось своє. Але неодмінно зачепить читача
думка про ті символічні ключі, які можуть змінити долю
або лишитися невикористаними" - І.Роздобудько



Дара Корній "Тому, що ти є" - " кохання визначають як почуття...
Роман про те, через які випробування доведеться пройти героям, сплітаючи та
розплітаючи свої долі з іншими" - Міла Іванцова
Міла Іванцова "Гра в паралельне читання" - "роман не про
сімейні цінності. Він про інше. Він про нас - про людей, про те, що кожен
потребує тепла, прихистку, розуміння. Роман про те, що увімкнена лампочка в
кімнаті - то зовсім не сонце..." Дара Корній, письменниця




Олена Печорна "Фортеця для серця" - " у "Фортеці для серця"
головною героїнею є любов. А головним героєм, напевне, прощення" -
                                     Наталка Шевченко, письменниця

Першу книгу автора: Олени Почорної, яку я прочитала, була "Грішниця". Це її перший твір і відразу завоював премії ім. Олесі Гончара та  ім. М.Коцюбинського. Також раджу прочитати, неможливо відірватися, хоча й важкуватий роман.
 На роман Міли Іванцової "Вітражі" навіть зробила буктрейлер "Вітражі".

Сподіваюсь, що мої нові творчі задумки також реалізуються згодом,
адже надихають твори наших сучасниць, переможниць "Коронації слова" та інших конкурсів!
Читаємо разом!





воскресенье, 3 января 2016 г.

Зимние размышления

Доброго всем времени суток!

Для меня, когда сейчас пишу, это вечер!
Начался Новый год, у всех у нас новые планы,
новые надежды, мы все чего-то очень хотим, каждый своего,
но все вместе, это уж точно, мира!

И это здорово, когда мы чего-то хотим,
потому что, как сказали, японцы, по-моему,
если человек ничего уже не хочет, он умирает.

Хочу поблагодарить еще раз читателей своего блога за то,
что читают, комментируют, заходят.
Своих дорогих коллег по работе за то, что также поддерживают
и помогают. Спасибо всем большое!

А особенное спасибо моей подруге Танечке Жадан из Шостки -
которая всегда находит время зайти, прочитать, оставить комментарий, что 
для нас, блоггеров (а я, наверное, блоггер?!), это очень важно.

Только что закончила писать годовой отчет и составлять
план на 2016 год (осталось отредактировать и подготовить приложения). Сколько же времени заняла эта работа!
Недаром, моя коллега, Юлия Смирнова, вычитала,
что по библиотечным нормам, на такую работу отводится
месяц!!! Так оно и есть, только, его у меня, этого месяца,
увы, не случилось! Во-первых, рано не начнешь писать,
цифр не хватает, во-вторых, если позже - то как раз на зимние праздники
попадаешь, и, когда все спокойно встречают Новый год
и гуляют на каникулах, приходится стучать по клавиатуре в усиленном режиме!
Ну что же, пока от нас требуют эту работу,
мы будем ее выполнять, тем более план - это вообще творчество!
Значит, будем, творить, лишь бы времени на воплощение творческих
задумок, хватило!

Необходимо быть современными, быть там, где наши читатели,
а они сегодня массово в виртуальном мире, значит, там и мы.
Вот и придумываем: виртуальные выставки, слайд-шоу, видеочасы,
видеолекции....
Запланировала в будущем году провести тренинги
со студентами по поводу оценки и достоверности информации,
работы с библиотечными ресурсами (корректный поиск документа), используя материалы дистанционного курса "Куратор содержания". 

Курс очень понравился, всем коллегам советую пройти. Да, времени не хватало, не успевала, но узнала много нового, приобрела новых друзей,
И было просто интересно узнать, справлюсь ли? Справилась, пенсионный возраст для женщин увеличили, значит, нужно не отставать от молодежи! Сертификат получила! Теперь уже совсем по-другому отношусь
к работе в Интернете.

Желаю всем в Новом году достигнуть желаемого (простите за тавтологию), подняться на одну ступеньку выше, не быть равнодушными!

А у меня теперь  выделилось по-больше времени для чтения.
Что бы такое прочитать? Пожалуй, обращусь к "зимнему чтению", которое предлагают коллеги : Татьяна Жадан: 10 книжок: здатись у полон на свята!

      

Всегда рада вам, мои дорогие читатели!!!


Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...